Доступний український переклад.
Міжсезоння — саме той період в житті мисливця, коли з'являється можливість не поспішаючи, спокійно і вдумливо підійти до питання внесення змін до свого арсеналу. Можна також вдатися до різних досліджень або ж експериментів в області вдосконалення вже наявного спорядження, а іноді — і навичок свого з ним поводження.
Напрямків у всіх цих досліджень може бути кілька. Адже загальновідомо, що на сьогоднішній день аматорському полюванню властивий такий собі дуалізм. Так, ми хочемо мати найефективніше спорядження (в тому числі і зброю) — але при цьому з ростом досвіду та мисливської майстерності, коли сам факт добування звіра перестає бути чимось незвичайним, ми починаємо йти шляхом ускладнення процесу полювання.
І така філософія щодо сучасного полювання має цілком логічну мету — заново наповнити його інтересом після настання своєрідного пересичення; тобто саме тими самими емоціями і гострими відчуттями, за якими ми, власне, і виїжджаємо в угіддя зі зброєю в руках. Тому і стріляти на полюванні починаємо не першого ліпшого звіра, а лише того, який відповідає попередньо встановленим (як мінімум, для себе) критеріям і трофейним якостям. Мабуть, саме через це серед захоплених і досвідчених мисливців не припиняють користуватися певним (і цілком стійким) попитом однозарядні штуцери? Адже недарма вважається, що такий вибір зброї робить мисливець-індивідуал, який, крім майстерності в вистежуванні здобичі, також прекрасно знає і ціну хорошої стрілецької підготовки — такий собі «хірург від полювання».
Доводиться, однак, розуміти, що об'єктивна реальність досить жорстока — і таких мисливців у нас чисто статистично зовсім небагато. Цьому є цілком логічне пояснення: адже для того, щоб набратися подібного досвіду індивідуальних трофейних полювань (підкреслюю — легальних полювань, а не браконьєрських!), потрібно мати досить великі фінансові можливості і при цьому не необмежений запас вільного часу. Погодьтеся, в сучасному світі це практично взаємовиключні поняття.
Тому набагато більшим попитом у наших мисливців користується інша «крайність» систем цивільної нарізної зброї, що використовується з метою полювання на копитних, — напівавтоматична зброя . І це незважаючи на те, що в мисливських колах стійко живе переконання, що нарізна «самозарядка» — це якщо і не вибір невпевненого в своїй стрільбі новачка, то вже, як мінімум, строго «нішева» зброя, яка здатна порадувати свого власника застосуванням лише в дуже вузькому спектрі полювань. Надто вже стійко в'ївся стереотип, що на догоду швидкості перезарядки у цих карабінів принесена в жертву точність і стабільність середньої точки влучання від пострілу до пострілу; тобто вони нібито придатні лише для швидкого вогню по цілі, що стрімко і досить близько рухається, а розмірами лише трохи поступається сараю. А якщо конкретніше, то тільки на облавних полюваннях на копитних його і бачить собі більшість наших мисливців-консерваторів.
Що ж, давайте виходити з того факту, що найбільш популярне, практично масове, та до того ж доступне майже кожному мисливцю «копитне» полювання у нас в країні — це саме облава. І тому сьогодні я зберу і випробую комплекс на основі напівавтоматичного карабіна в першу чергу для неї.
Однак навіщо ж при цьому скидати з рахунків і інші цілком доступні широкому загалу наших мисливців види полювань з нарізною зброєю? В першу чергу з них в голову приходять весняно-літнє індивідуальне полювання на самця козулі і зимове полювання на лисицю з манком. Таким чином, з досить коротким проміжком всього на пару весняних місяців наш напівавтоматичний карабін може бути задіяний в полюванні практично цілий рік. Навіщо ж має простоювати така гарна річ?
Тому, крім просто збірки, я планую ще й перевірити цей «облавний комплекс» практичним відстрілом; і нехай, крім профільної для нього мішені «кабан, що біжить», яка стрімко проноситься на відстані 50 м, він нам відповість, як у нього з придатністю і до цих «другорядних» полювань! Виходячи з реалій цих полювань, нехай це будуть трохи більш значні дистанції — а також відповідні нагоді мішені «Козуля» і «Лисиця». А тепер настав час перейти до інших учасників нашого тесту.
Збираємо комплекс
Отже, в минулому номері нашого журналу ми познайомилися (втім, для багатьох з наших читачів це було, скоріше, не знайомство, а нагадування — вже чим-чим, а новинками ринку озброєнь розглянуті моделі нарізних «самозарядок» назвати ніяк не виходить) з трьома напівавтоматичними карабінами в калібрі .30-06 Springfield. Також у мене вийшло з'ясувати, що стріляють сучасні нарізні «середньокаліберні» напівавтомати вельми непогано — цілком можна порівняти з болтовими мисливськими рушницями, при цьому, зрозуміло, значно перевершуючи їх по швидкості готовності до наступного пострілу. Сильніше ж за все з розглянутої трійці мою увагу за сукупністю якостей — а саме своєю кучністю, простотою налаштування для роботи з саундмодератором (це вартує багато чого), та й (нема чого гріха таїти) зовнішнім виглядом, — привернув «німець» Merkel SR1 Basic Suppressor . Тому було вирішено продовжити наше знайомство далі — шляхом формування на його основі повністю готового до полювання стрілецького комплексу і подальшого випробування, на що цей комплекс виявиться здатний.
Для цієї мети був обраний приціл, найбільш, на мій погляд, відповідний цьому карабіну — такий собі «загінник з потенціалом» Zeiss Conquest V6 1,1-6 × 24 . З урахуванням його нижньої межі збільшення і підсвічування центральної точки, цей приціл мав чудово себе проявити на облаві (за великим рахунком, імітуючи приціл коліматора) — тобто забезпечити можливість оперативно реагувати на дичину, що раптово з'явилася на близькій відстані, — а також відмінно підійти для добору підранків. А ось його максимальна кратність, що дорівнює 6х, вже вважається золотою серединою того, що потрібно від прицілу при полюванні з підходу. Адже потрібно пам'ятати, що точна стрільба з прицілом на кратності більш 6х навіть на відносно невеликі дистанції вже вимагає сошок або упору — на застосування яких не завжди є час при часто вельми динамічно мінливій мисливській ситуації, що характерно для ходових полювань. Це, на мій погляд, основна причина, по якій не варто гнатися за високою кратністю, вибираючи приціл для подібних.
А тепер настав час перейти до збірки нашого «добра» в одне ціле. І для цього у мене на столі лежить власне сам карабін Merkel SR1 Basic Suppressor, вищезгаданий приціл Zeiss Conquest V6 1,1-6 × 24, а також легкий, але від цього не менш надійний моноблок Spuhr SCP-3000A.
Ще в окремому пакетику чекає свого часу двозарядний магазин для «Меркеля». Вся річ у тому, що згідно з діючими правилами полювання в Україні ємність магазина будь-якої напівавтоматичної зброї обмежена двома патронами. А в комплектний магазин Merkel SR1 Basic Suppressor їх влазить аж шість штук! Тому для приведення карабіна в придатний для законного полювання в нашій країні стан доведеться або виготовляти (хоч удома на коліні, хоч в збройовій майстерні) і встановлювати відповідний обмежувач в «рідній» магазин, або купувати окремо магазин зменшеної ємності – добре, що такі є в продажу.
Плюс до всього для надання нашому стрілецькому комплексу завершеного вигляду в засіках редакції знайшовся і відповідний за різьбою (М15х1) найлегший карбоновий саундмодератор A-TEC Carbon 03. Забігаючи наперед, хочу сказати, що з усім цим встановленим «господарством» (без патронів в магазині) карабін «потягнув» всього лише на 4350 г. Дуже гарне значення як для мисливської гвинтівки з глушником.
Як ви могли помітити, у переліку вище немає ані слова про планку для встановлення прицільних пристосувань; а все тому, що планка типу Weaver була дбайливо встановлена ще виробником на заводі — і мені залишається тільки перевірити затяжку гвинтів, що кріплять її до ствольної коробки.
Вибір на користь швидкознімного кріплення прицілу пояснюється просто — у Merkel SR1 Basic Suppressor відсутні відкриті прицільні пристосування. Це, в свою чергу, викликано тим, що основний його робочий стан передбачає використання глушника, який своїми габаритами банально перекривав би ціль, унеможливлюючи прицілювання через цілик з мушкою. Ну, а з прицілом Zeiss Conquest V6 1,1-6 × 24, який я маю намір встановити, відкриті прицільні пристосування, на мій погляд, і зовсім не потрібні.
Навіщо мисливцеві глушник?
А тепер дозвольте сказати пару слів про застосування глушника на полюванні. Усупереч поширеному на основі перегляду голлівудських фільмів стереотипу, саундмодератор жодним чином не здатний перетворити в безшумну зброю звичайний карабін зі звичайним же мисливським патроном; і застосування саундмодераторів на полюванні ніякого відношення до браконьєрства теж не має — правилами полювання у нас в країні застосування цих приладів ніяк не обмежується. Постріл з карабіна калібру .30-06 повноцінним патроном, нехай навіть і через модератор, людське вухо здатне розрізнити з досить великої відстані. Однак при використанні модератора набагато менше страждає слух як самого мисливця, так і єгеря, який, згідно з правилами полювання в Україні, обов'язково супроводжує його на будь-якому полюванні на копитних. Плюс до цього постріл через глушник все ж менше лякає дичину, ніж без нього — тим самим хоч ненабагато, але збільшуючи шанси повторного виходу звіра саме на наш номер, якщо це облава. Крім того, глушник є прикладом турботи мисливця про навколишнє середовище під час весняно-літнього полювання на самця козулі; в цю пору року у більшості птахів і звірів з'являються дитинчата — а отже, зайвий тарарам в угіддях абсолютно ні до чого. І, нарешті, цей прилад, накручений на дульну частину ствола, помітно гасить віддачу, що у випадку з нашим чудовим калібром .30-06, погодьтеся, вже починає відігравати певну роль. Невже одні плюси?
На жаль, ні. У застосуванні приладів зниження звуку пострілу є і певна проблема — самозарядних карабінів (не враховуючи, зрозуміло, малокаліберних), розрахованих на роботу з цими пристроями, на ринку представлено не так вже й багато. Тому і альтернативу Merkel SR1 Basic Suppressor на цьому терені знайти вельми непросто. Але, вибачте, якщо річ працює як треба — чи потрібно тоді шукати цю саму альтернативу? Ось і я в цьому не впевнений. Хоча ми ж ще не знаємо, як себе проявить цей карабін в умовах, наближених до справжнього полювання.
Вибір патрона
За цими роздумами якось непомітно всі складові частини нашого комплексу зайняли свої місця на карабіні. Необхідні моменти затягування гвинтів ще раз перевірені, і тепер можна сміливо їхати на стрільбище. Єдине, потрібно не забути захопити з собою необхідний запас набоїв для нашої стрілецької сесії — адже і пристрілятися потрібно, і по парі-другій (хто ж його знає, як піде) «залікових» серій запустити по мішенях. Виходячи з принципу «Краще — ворог хорошого», вибір патронів зупиняю на вже неодноразово перевірених GECO Teilmantel.
У цьому патроні калібру .30-06 напівоболонкова куля важить 170 гран (11 г), має балістичний коефіцієнт (G1) 0,305, початкова швидкість її становить 850 м/с, а дульна енергія - 3974 Дж. І якщо застосування цієї кулі по кабану і козулі ні у кого не повинно викликати питань, то маю запевнити, що стріляти цим набоєм лисиць теж можна цілком успішно. Єдина умова — робити це все ж потрібно у той момент, коли рудий звір повернеться до стрільця боком. В цьому випадку товщини кісток і щільності тканин шахрайки не вистачить для значного розкриття цієї напівоболонковою кулі — і, відповідно, ніякого «вау-ефекту» при влученні не відбудеться; руда тушка просто отримає два цілком акуратних додаткових отвори, утворені наскрізним пробиттям.
А ось від пострілу уздовж корпусу — «в багнет», — якщо вас цікавить не просто регулювання чисельності хижака, а ще й є бажання принести додому хутряний трофей, все ж варто утриматися. Тимчасова пульсуюча порожнина від кулі 30-го калібру в цьому випадку часто перевищує розмірами габарити лисячої тушки, так що трофей просто розриває. До речі, при подібному влученні так іноді спрацьовує зовсім не експансивна куля з суцільнометалевою оболонкою. Тому особливого сенсу міняти патрон (тобто, перепристрілювати карабін) для полювання саме на лисицю я не бачу.
У снігах
Ну, ось я і на стрільбищі. Нічний снігопад перетворив встановлення мішеней в справжню імітацію зимового полювання — з походом на цікаві для мене рубежі по коліно в снігу. Але ось, нарешті, пристрілювальна мішень-«четвірка» і фотореалістичні лисичка з самцем козулі займають свої місця — а значить, час виймати з чохла карабін, нагвинчувати глушник і приступати до пристрілювання.
Тут потрібно зробити ще один теоретичний відступ. На відміну від стрільців-спортсменів мисливці зазвичай стріляють зовсім не на ту дистанцію, на яку було пристріляно зброю; а також у них, як правило, немає часу навіть на те, щоб скористатися далекоміром, — не кажучи вже про те, щоб крутити барабани поправок. Тому «мисливська» пристрілка має певну особливість — її проводять так, щоб отримати так звану «максимальну дальність найвигіднішого прямого пострілу» (нім. Günstigste Einschießentfernung, або GEE; в англомовних джерелах використовується абревіатура MRD — Most Recommended Distance). Варіантів два: можна пристрілювати карабін «в нуль» на дистанцію, рекомендовану виробником патронів. Але, погодьтеся, така можливість є не завжди. Я ж роблю простіше: після пристрілювання «в нуль» на звичні 100 м прицільна марка опускається на 4 см нижче точки влучання, після цього протягом усієї цієї дистанції (GEE або MRD) випущена куля відхилиться по вертикалі не більше ніж на 4 см вгору — і, відповідно, не більше ніж на 4 см вниз від точки прицілювання. У таблиці для нашого патрона GECO Teilmantel на сайті виробника ми знаходимо значення GEE, рівне 169 м. Що це означає на практиці? А те, що при такому пристрілюванні наша куля на дистанції, наприклад, 200 м «впаде» всього лише на 5 см нижче точки прицілювання — тоді як якщо б ми залишили «нуль» на сотні метрів, то на 200-метровому рубежі варто було б очікувати зниження на набагато більш значущі 13 см. А що ж це означає з точки зору полювання? Якщо взяти, наприклад, лисицю, то при прицілюванні в центр тушки в першому випадку ми отримаємо влучання — а з прицілом, «обнуленим» на 100 м, куля пройде під черевом у звіра, не завдавши йому ніякої шкоди, крім моральної; при цьому на 100-метровій дистанції обидві кулі однаково принесуть трофей.
Ось і я не став мудрувати — і після прив'язки до листа мішені для пристрілювання за три постріли швиденько вивів «нуль» на 100 м, після чого просто зробив чотири кліка вгору барабаном поправок Zeiss. Принадність оптичних прицілів Zeiss , крім еталонних оптичних властивостей, полягає ще й у тому, що вони працюють в зрозумілих для наших «метричних» мізків величинах: один клік барабана поправок відповідає зміщенню точки влучання на 1 см на дальності 100 м. На мій погляд, це до біса зручно.
Окремо ж хочу відзначити роботу глушника. Перший постріл я зробив, банально забувши надіти навушники; але якщо зазвичай гуркіт пострілу тут же нагадував про це неприємними відчуттями в вухах, то на цей раз нічого подібного не сталося. До того ж на рубежі стріляв тільки я — мороз, сніг і вітер змусили утриматися від стрілецьких сесій всіх інших любителів стрільби. Тому я спокійно продовжив стрільбу так, як це роблю на полюванні — без використання будь-яких пристосувань для захисту органів слуху.
І ось тепер, після «мисливського» пристрілювання прицілу, настав час перейти до стрільби по наших красивих фотореалістичних мішенях, що зображують мисливських звірів у натуральну величину. Залишаю на столі шестимісний магазин, за допомогою якого проводилося пристрілювання. Подальшу стрільбу я збираюся вести в повній відповідності з правилами полювання: з одним патроном у патроннику і двома у знімному магазині «мисливського зразка».
В Україні використання саундмодераторів на полюванні абсолютно законне
Отже, першою буде лисиця на 150 м. Займаю типове положення для стрільби при полюванні на цього звіра з манком — сидячи з упором зброї на триногу. На прицілі — максимальні 6х. Незважаючи на помітну поземку, мішень чудово видно. На цій дистанції бажання викрутити приціл на більше збільшення не виникає у мене навіть підсвідомо. Пориви шквального вітру, який жбурляє в обличчя жмені сніжної крупи, в свою чергу намагаються максимально ефективно імітувати свою роль на цьому полюванні. Звучить три постріли — і кулі впевнено лягають в габарит грудної клітини поліграфічної рудої шахрайки. Результат більш ніж задовільний, перестрілювати нічого. Шансів у лисиці в такій ситуації наш «загінник на стероїдах» практично не залишає. Про себе відзначаю, що відсутність маніпуляцій з затвором явно сприятливо позначається на стрільбі — після першого пострілу я просто ловлю мішень і тягну спуск для другого, а за ним — і третього. Все-таки напівавтомат — це зручно! І немає ризику після перезарядки неправильно вкластися для повторного пострілу, як це може статися при маніпуляціях з «болтовиком».
Прийшла черга відстрілятися по картонному самцю козулі, який в своєму рудому літньому хутрі вже явно добряче змерз, чекаючи моєї до себе уваги на позначці 200 м. Для нього приготування буде теж відповідати реаліям полювання: стріляти буду стоячи, з опорою карабіна на ту ж триногу . А ось тут вже потрібно відзначити, що прицілювання відбувається не так гладко, як в положенні сидячи. Незважаючи на відмінні від тростинки габарити, мене явно хитає вітром. Але через те, що на нашому прицілі не можна «накрутити» більше 6х, навіть найсильніші і несподівані пориви не виводять мішень з поля зору прицілу. І це дуже добре. Намагаючись поєднати центральну точку прицілу з областю лопатки картонного «козлика», згадую, що якщо вірити таблиці з сайту GECO, то на цій дистанції моя куля повинна впасти аж на 5 см нижче лінії прицілювання. І хоч фактично це вже вихід за межі прямого пострілу, але все ж заради цього зайвого сантиметра немає ніякого сенсу робити якісь поправки — очевидно ж, що «похибка» стрільцяа в даній ситуації все одно буде більш значуща. Так що просто цілюсь в центр грудної клітини, як кількома хвилинами раніше робив це з лисицею. І знову три постріли; правда, інтервали між ними вже більші — «ловити» ціль, коли тебе хитає вітром, ой як не просто. Карабін стає на затворну затримку — і я вирушаю перевіряти результати своєї стрільби, намагаючись потрапляти в свої старі сліди, вже неабияк заметені снігом. Адже з усіма маніпуляціями з підготовки до стрільби і пристрілювання пройшло якихось 20 хвилин! Дошкандибавши нарешті до мішені, спочатку тішуся з того, що кульових отворів в ній таки три, і тільки потім вже — що кожен з них для її побратима з плоті і крові виявився б смертельним. Найскладніший на сьогодні іспит ми з «не тільки загінним» комплексом здали успішно! Можна зі спокійною душею човгати назад і переїжджати в інші «угіддя» — в яких туди-сюди їздить по одній і тій самій «стежці» кабан, що біжить.
І ось уже я в повній готовності командую «Дай!» — прямо як своєму дратхаару в жовтні, ось тільки після моєї команди не довгоносий вальдшнеп злітає вгору над осиковим підліском, а мішень «кабан, що біжить» виїжджає з-за ширми, діловито гудучи електромотором в півсотні метрів від мене. На прицілі — збільшення 1,1х. Обидва ока відкриті. Постріл. Дивно. Гаразд, давай ще. Знову постріл. І знову. Розумію, що «по-гладкоствольномуу» пролітаю підсвинка маркою прицілу і всаджую кулю за кулею в кабаняче рило. Непорядок. Гаразд, є ідея, як це вилікувати. Кручу кільце кратності прицілу на 4х. «Дай!». О, ну так це зовсім інша справа! Ще по три постріли в кожного картонного підсвинка — і стає ясно, що моїм навичкам стрільби по рухомій цілі з нарізної зброї з оптикою без збільшення слід присвятити окремий час; тому що з кратністю 4х всі шість пострілів лягли точно туди, куди слід було (та власне туди, куди я їх з невеликим випередженням і посилав) — в самий центр грудної клітини. Тепер зрозуміло, чим ми займемося в міжсезоння! Щось мені підказує, що одним-єдиним тренуванням тут явно не обійтися.
«Ну, а як тобі взагалі цей" Меркель "після відстрілу?» — запитаєте ви. Ну, як-як ... Будь моя воля — залишив би собі; аж надто розумним вийшов «набірчик». Каюсь - люблю я ці залізяки. Цікаво, це коли-небудь мине?
Стаття опублікована в журналі "Світ захоплень: Мисливство&Зброя" в №6 за 2020 рік.
Автор: Антон Кудрін