Гостра необхідність

Сучасному любителю ножів при нинішньому достатку технологій, матеріалів, виробників і асортименту складно уявити, що досить довгий період в СРСР доступних споживачеві моделей ножів було, як то кажуть, раз-два — та й усе.

Причому цей куций асортимент складали переважно складні ножі. Вироби ж з фіксованим клинком (мова йде, звичайно, не про столові та кухонні) були взагалі рідкістю — лічені їхні одиниці продавалися в нечисленних мисливських магазинах і виключно за мисливським квитком, отримати який було вельми непросто. Таким чином, громадянину, який цікавиться подібними речами,  розжитися «гострими предметами», як правило, не вдавалося ... Подібна ситуація тягнулася до 1990-х. Ясна річ, особисто мене це не дуже влаштовувало.

Не буду описувати всіх хитрощів, до яких доводилося вдаватися, щоб хоч якось змінити ситуацію — це тема для окремої публікації. Торкнуся лише досить тривалого етапу мого життя, який припав якраз на 90-ті.

Напевно, мало знайдеться цінителів гострого заліза, погляд яких пройшов би повз небезпечну бритву. Особисто мене, враховуючи граничну обмеженість тодішнього ножового ринку, цей предмет зацікавив відразу і не на жарт. Проблем з придбанням подібних виробів тоді, як не дивно, не існувало — а раз так, то незабаром я став її власником.

Особисто я вважаю, що гоління небезпечною бритвою — відмінний шлях до глибинного розуміння взаємодії людини і гострих речей. Регулярне використання бритви в контакті з власним обличчям веде до звикання — вже без остраху, але з повагою і постійним контролем. І через якийсь час, освоївши небезпечну бритву вже більш ніж достатньо, я прийшов до несподіваної думки: якщо небезпечна бритва зроблена з якісної сталі (а в той час з бритвами в цьому сенсі міг позмагатися далеко не кожен складаний ніж), має прекрасну гостроту і відмінно ріже — то чому б не використати її в повсякденному житті?

Для перевірки працездатності ідеї, звичайно, був затіяний експеримент. Звичайно ж, своєю найкращою бритвою, виготовленою в легендарному Золінгені (і тій, яка завдяки щасливому випадку, потрапила мені на очі на одній з одеських барахолок), я ризикувати не став (і, як показав час, не помилився). Спеціально для експерименту (і теж на барахолці) я знайшов бритву простішу, але теж з якісної сталі — і став носити її з собою, використовуючи, як зараз прийнято говорити, в режимі EDC. І ось до яких висновків через деякий час я прийшов.

Гострота бритви — безсумнівний факт; однак при розрізанні увігнуті спуски і не дуже широкий стандартний клинок приводили до того, що бритва починала грузнути в ковбасі, хлібі та інших продуктах. Звичайно, не всі бритви такі — клиноподібна заточка або більш широкий клинок зробили б нарізування продуктів більш комфортним, — але на жаль, переважна більшість існуючих бритв мають саме таку будову леза. Далі: оскільки основним призначенням бритви є гоління (а цей процес хоч і досить тонкий, зусиль практично не потребує), то надійної фіксації клинка в рукоятці не потрібно. Саме через відсутність надійного замка бритва не дуже зручна при розрізанні під навантаженням.

Увігнуті спуски, що формують виключно тонкий клинок, в поєднанні з високою твердістю сталі дозволяють бритві відмінно і довго різати — без необхідності підправляти лезо. Звідси походить ще один недолік — точніше, характерна особливість бритви: крихкість різальної кромки. Якось ні у кого з нашої компанії під рукою не виявилося ножа, і товариш попросив мою бритву, щоб розрізати щось з їжі. Не врахувавши її гостроти, він не розрахував своєї сили і, прорізавши ковбасу наскрізь, врізався бритвою в стільницю. Результатом такого необачного вчинку стало вищерблювання леза — незначне, але неприємне.

Пізніше я згадав про цю особливість бритви на заняттях з криміналістики, де викладач, розповідаючи про ідентифікацію предмета, що завдав рану, виділив серед інших небезпечну бритву. При нанесенні бритвою ріжучого удару по шиї в хребцях практично завжди залишаються фрагменти сколів леза, що можна виявити при детальному огляді рани. Зовсім недавно один з моїх колег, відомий знавець різальних предметів, також підтвердив інформацію про крихкість різальної кромки небезпечної бритви — він пошкодив лезо своєї бритви, підточуючи олівець. Тепер уявімо, що користувачеві прийде в голову, наприклад, зрубати бритвою гілку дерева — очевидно, що результат для леза буде плачевний.

Таким чином, я прийшов до висновку, що стандартна небезпечна бритва — відмінна річ для свого прямого призначення, тобто гоління, однак щоденне застосування її в побутових цілях навряд чи можливе.

Згодом вітчизняний ринок наповнився якісними, зручними і надійними складаними ножами. Однак достаток і різноманітність доступних ножів НЕ витравили з моєї голови думку: а непогано б, щоб ніж був як бритва, але без її характерних недоліків, а також більш зручний і надійний.

Згодом, вивчивши існуючий асортимент провідних виробників, я дізнався, що виріб, який цікавить мене, існує — однак для мене він був недоступним або через ціну, або через віддаленість, або за сукупністю того й іншого.

Мрії збуваються

З асортиментом молодої, але перспективної компанії Artisan Сutlery я ознайомився кілька років тому. Одного разу при зустрічі один з моїх друзів із задоволеним виглядом повідомив: «Знайшов! І саме з клинком Tanto! » — і продемонстрував вельми оригінальний ніж сучасного дизайну, який при більш уважному вивченні виявився вкрай приємним на дотик, та ще й з відмінною «механікою». Називався він Artisan Jungle. Бонусних балів йому додавала і невисока ціна; таким чином, моє перше враження від знайомства з продукцією Аrtisan Cutlery було однозначно позитивним.

Звичайно, коли через деякий час я зайшов в один із спеціалізованих магазинів, цікавість тут же потягнула мене до полиць з продукцією Аrtisan Cutlery. Слід зазначити, що і тут я не розчарувався: асортимент був досить різноманітним. Ось тут-то я і помітив «сімейку» тих самих бритвочок, про які я ні-ні та й згадував всі ці роки.

Artisan Orthodox (а саме так називається серія) складається з моделей стандартного розміру (довжина клинка — 95 мм, товщина клинка в обуху — 3,8 мм, загальна довжина — 220 мм, маса — 115 г) і зменшених, назва яких містить слово small (довжина клинка — 75 мм, товщина клинка в обуху — 3,25 мм, загальна довжина — 178 мм, маса — 70 г). Всі представники серії мають клинки зі сталі D2, накладки на рукоятки можуть бути з G-10 або з карбону, замок — простий і надійний Liner lock. Фінішна обробка клинків задовольнить будь-які смаки: виразний стандарт (без додаткової обробки), практичний Stonewash, що приховує подряпини і сліди природного зносу, а також чорне матове покриття, що додає клинку приємний «тактичний» характер. Ціна кожного зразка — більш ніж демократична.

Я зупинив свій вибір на виробі з чорним матовим клинком і карбоновою рукояткою — дуже ефектно, сучасно і, слід зазначити, практично.

Карбон накладок на рукоятці виглядає дуже елегантно, в руці відчувається приємно і має високий рівень зносостійкості. Клинок зі сталі D2, загартований до твердості 58-60 HRC, згідно з документацією має заточку типу Flat grind (клиновидну); на ділі ж це, скоріше, High flat — тобто спуски починаються майже від обуха, що натякає на приємні перспективи агресивного і тривалого різу. Загалом, цей ніж просто просився в кишеню, де я ношу предмети для повсякденного використання, і я не став йому перешкоджати — взяв та й купив.

Потрібно ще сказати, що трохи пізніше я дізнався про те, що в сімейство Аrtisan Cutlery входять і більш вражаючі моделі — теж в стандартному або зменшеному виконанні, з титановими рукоятками різних кольорів, клинками з ефектного Дамаску або сучасної порошкової сталі CPM S35VN, посиленими замками типу Frame lock зі сталевими «сухариками» і титановими ж кліпсами. Якість обробки деталей і заточки у цій елітній серії «Ортодоксів» також перевершує стандартну лінійку. Звичайно, вища і ціна — причому досить відчутно.

Перші враження

У комплект поставки «Ортодокса» входить мішечок з чорної оксамитової тканини, що затягується шнуром золотистого кольору — дуже приємна дрібниця. Давайте розв'яжемо цей шнурок і розглянемо ніж більш детально.

Форма рукоятки, як і ножа в цілому, забезпечує комфортне утримання будь-яким хватом

На практиці рукоятка виявляється більш хваткою, ніж це може здатися на фотографіях — знімки «в профіль» не показують товщину. Само собою, вона значно зручніша рукояток типових небезпечних бритв. Сталеві плашки дають додаткове відчуття надійності. Ніж розкривається натисканням на виступ-плавець (так званий фліпер). У розкритому стані цей же фліпер є нехай і невеликим, але все ж елементом захисту, що оберігає пальці від випадкового зісковзування на лезо. Хід клинка при розкритті дуже легкий і швидкий — це заслуга керамічних підшипників і якісного складання. Якщо призвичаїтися, то можна з легкістю відкривати «Ортодокс», здійснюючи подачу клинка з рукоятки рухом кисті. Кліпса невеликого розміру з пружинистої сталі виглядає гармонійно і утриманню ножа аніскільки не заважає. Вона може розташовуватися тільки в позиції ножа «клинком вниз», але може бути встановлена на будь-яку сторону рукоятки. Виконана кліпса дуже грамотно — її вигин дозволяє добре захопити край кишені, а передбачене в ній «віконце» забезпечує прямий доступ до гвинтика кріплення. У мого ножа кліпса має чорний колір, що робить її зовсім не помітною на тлі темної одягу. Додатково в рукоятці є отвір під темлячок, оформлений втулкою. Ніж «сідає» в кишеню так, що назовні визирає лише мала частина рукоятки з темлячним отвором, тому абсолютно не впадає в очі — і тим не менш витягувати ніж при необхідності виходить легко і швидко.

Бритва або ніж?

Як зазначено в описі, Artisan Orthodox — це ніж-бритва. Абсолютно ясно це і за зовнішнім виглядом. Можливо, заточка типу «плоский клин» не так поширена в клинках небезпечних бритв, як увігнута (Hollow grind) — але при цьому вона також зустрічається в довідниках по видах заточок небезпечних бритв.

Хто знає краще, чого варта небезпечна бритва, як не людина, яка працює нею день у день? Раніше таких людей називали цирульниками; Зараз же в ходу англомовний варіант цього терміна — барбер.

Для поєднання приємного з корисним я, ледь дочекавшись пом'якшення карантину, відвідав один з київських барбершопів, де працює мій знайомий Олександр М., майстер екстра-класу. Побачивши мій ніж, Олександр спочатку пожвавився, але після детального огляду виніс невтішний вердикт: «Можна, звичайно, ним поголити, але я б не радив. М'якого і комфортного гоління не вийде, а найжорсткіше подразнення буде». Я не став уточнювати, що слід зробити з ножем, щоб поліпшити гоління, а просто сховав «Ортодокс» в мішечок і прибрав до кишені. Значить, всі подальші випробування будуть проведені в режимі «повсякденний ніж».

Тут мені причепитися виявилося ні до чого — ніж відмінно справлявся з усіма завданнями, які перед ним ставилися. Розрізання різних видів продуктів харчування, картону, дерева — всього я навіть не згадаю. Особливо добре давалися «ортодоксу» ті види робіт, де доводилося розрізати щось на площині — вістря просто впивалося в розрізаний предмет. Вдало виходило також що-небудь підточувати і шкребти — наприклад, олівці, дерев'яні кілочки та інші палички і гілки. Делікатні види робіт допомагає виконувати виїмка в незаточеній частині клинка — так зване рікассо. Помістивши в неї вказівний палець, користувач забезпечує собі підвищену чутливість і комфорт при подібних операціях. Рівна лінія леза і агресивне вістря роблять свою справу чудово. Взагалі, за рахунок специфічного вістря і рівного леза зусилля від руки при різі дуже якісно передається на предмет, що розрізається.

Rasolino Catanese — ніж «разоліно» сучасного випуску (Італія, ручна робота)

Отриманим результатом я був повністю задоволений, хоч і задумався злегка підвести заводську заточку. Базовий кут різальної кромки був явно розрахований на більш високі навантаження і роботу з твердими предметами. Я ж зазвичай використовую ніж більш обережно і навіть делікатно і тому вважаю за краще підводку, що дає більш агресивний різ. Однак це мої особисті вподобання — а підхід Artisan Cutlery розрахований на широке коло користувачів, які все ж застосовують ніж «по-жорсткому», тому цілком виправданий.

Те, що робить Оrthodox поганою бритвою, перетворює його в відмінний ніж

Випробування Artisan Orthodox привели до наступних висновків. Незважаючи на те, що «Ортодокс» виглядає стовідсотковою бритвою, функціонально він відповідає небезпечній бритві відсотків на двадцять і не більше — в іншому ж він все-таки ніж. Причому саме ті якості, що роблять «Ортодокс» не надто хорошою бритвою, перетворюють його в дуже непоганий ніж. Відсутність колючого ножового вістря формує дуже працездатне і активне самобутнє різальне, чудове за своїми робочими характеристиками. Невипадково технічні ножі для різання лінолеуму, картону та інших листових матеріалів мають вістря, схоже за формою з вістрям Artisan Orthodox. Парадоксально, але факт: «Ортодокс» однозначно зручний і ефективний у повсякденному використанні.

З глибини століть

Незвичайний, навіть для обізнаної в ножах людини, зовнішній вигляд Artisan Orthodox привів до того, що іноді можна почути думку, ніби він створений виключно для того, щоб справляти враження. Дійсно, виглядає цей ніж досить виразно. Однак ножі подібного типу і з подібними клинками відомі давно; вони зустрічалися в різний час і в різних кінцях світу у людей різного роду занять — від моряків і скотарів до членів злочинних співтовариств.

Як відомо, Італія та Іспанія користуються (і цілком заслужено) репутацією країн, де ножі в ходу і вельми популярні. У поєднанні з вибуховим темпераментом і крайньою педантичністю в питаннях честі чоловічого, і не тільки, населення це неминуче призводило до частих конфліктів, які супроводжувалися застосуванням найрізноманітніших за видом різальних інструментів — що, звичайно, автоматично призводило до різкого скорочення працездатного. Тому в Італії в 1908 році (за іншими джерелами — в 1906-му або 1907 г.) був прийнятий закон про обмеження ТТХ ножових виробів, що циркулюють країною; якщо мені не зраджує пам'ять, то під заборону підпадали ножі з традиційним вістрям з довжиною клинка більше 5 см, а також з заокругленим або затупленим вістрям і довжиною клинка більше 10 см. Як би там не було, італійці досить швидко пристосувалися до нових обмежень — з їх урахуванням звичайною справою стало використання в якості кишенькових ножів небезпечних бритв (зокрема, на Сицилії — у селян і особливо серед членів злочинних співтовариств). Небезпечна бритва вважалася в Італії цілком законним «госппобом», і вона цілком була здатна різати що завгодно — від хліба до опонентів. Згодом обмеження укупі зі столітніми традиціями привели до появи цікавого інструменту — ножа-бритви. До цього типу належать разоліно (італ. — «бритвочка»), який мав попит на Сицилії, і моцетта (ймовірно, від італ. Mozza — «відрубувати»), поширена на Сардинії. У цих «бритвочок» були і різновиди, що мали відмінності за формою клинка і регіоном розповсюдження — наприклад, ламетта (варіант моцетта з округленим до вістря обухом), Романеско, воно ж романоло (римський різновид моцетта зі злегка виступаючою нижньою частиною леза), а також інші подібні види ножів. Потрібно відзначити, що ці та схожі ножі в різний час з'являлися практично повсюдно на території Італії. Наприклад, та ж моцетта згадується в різних джерелах як улюблений інструмент членів злочинних груп Неаполя.

Що ж, власне, робило даний вид ножів привабливим? В першу чергу — законність. Додайте сюди широкий спектр застосування — від повсякденних побутових потреб до деяких видів сільськогосподарської діяльності, включаючи навіть тваринництво. Що стосується застосування при самозахисті, то вона — оскільки і бритви, і ножі-бритви були доступними для широкого загалу, — викликала до життя навіть певні технічні прийоми, характерні як для регіонів, так і для великих міст. Причому у кримінальних елементів ця зброя застосовувалася не тільки для нанесення смертельних поранень: не менш часто ножами-бритвами наносилися і демонстративно-травмувальні порізи (італ. Sfregio — «шрами») — італійські аналоги сумнозвісної «усмішки Глазго». На сьогоднішній день ножі-бритви типу разоліно і моцетта випускаються як в Італії, так і за її межами, причому в традиційному вигляді і в сучасному стилі з використанням високотехнологічних матеріалів і устаткування — і Orthodox від Artisan Catlery є відмінним прикладом таких ножів.

Хто б міг подумати, але і в Японії (незважаючи на прихильність місцевої гопоти до традиційного використання нескладаних небезпечних бритв камісорі) в роки Другої світової війни була випущена серія складаних камісорі — ножів-бритв, які використовувалися військовослужбовцями для найрізноманітніших завдань, починаючи від гоління і побутових потреб і завершуючи лагодженням обмундирування і зрізанням одягу при наданні допомоги пораненим. На сьогоднішній день окремими японськими фірмами випускаються складні камісорі — як у вигляді традиційних складаних бритв на зразок європейських, так і у вигляді ножів для моряків і скотарів. Як не дивно, згадані дві групи користувачів мають схожі переваги до конфігурації ножа — і вироблені вони, образно кажучи, нестабільністю робочої обстановки: палубою, що розгойдується, у моряків, що передбачає використання як мінімум однієї руки з наявних двох для того, щоб не впасти, а також крайньою рухливістю і лякливістю підопічних у тваринників. У подібних ситуаціях з ножем класичної конфігурації завжди є ризик ненароком ткнути вістрям туди, куди не слід — бритвене ж лезо цей ризик зводить до мінімуму. Тому, до речі, аналогічні ножі популярні не тільки у мешканців Японських островів — подібними перевагами славляться, наприклад, селяни і моряки півдня Європи. Ще одним плюсом ножів-бритв є можливість закрити ніж однією рукою, упираючи обух в стегно або корпус. Ефективний різ і безпека в користуванні — погодьтеся, це ідеальне поєднання.

Для кого?

Крім уже згаданих моряків і скотопромисловців, додавши до них садівників, виноградарів і взагалі всіх аграріїв, сімейство Artisan Orthodox можна рекомендувати практично всім охочим придбати ніж для повсякденного носіння. Поєднання робочих якостей виробу, досконалість використовуваних матеріалів і технологій, неординарний зовнішній вигляд і доступна ціна — все це в змозі задовольнити навіть найвибагливішого покупця.

Якщо ви відправляєтеся на риболовлю в надувному човні, то «Ортодокс» — це той самий ніж, який вбереже вас від прикрої «корабельної аварії» через необережний прокол гумового борту. Не забудьте тільки прикріпити ніж шнуром до одягу або ременя, використовуючи темлячний отвір. Шнурок стане в нагоді і в інших ситуаціях, де є ризик втрати ножа — від їзди на велосипеді та стрибків на батуті до скелелазіння і паркура.

Не завадить «Ортодокс» і автомобілісту — не маючи колючого вістря ніж, що розкривається однією рукою, виручить вас або допоможе врятувати тих, хто потрапив в аварію і не в змозі самостійно вибратися з пошкодженого транспортного засобу. Ці ж якості ножа напевно сподобаються і співробітникам правоохоронних органів або особистої охорони. Не менш чудово «Ортодокс» стане в нагоді і для цілей самозахисту пересічному громадянину — адже володіти ним абсолютно законно, а смертельне поранення агресору (через що у вас відразу почнуться проблеми з визначенням, були чи не були порушені межі необхідної самооборони) через відсутність як такого проникаючого вістря нанести навряд чи вдасться; бритвений же зовнішній вигляд «ортодоксів», підкріплений холодною упевненістю в вашому погляді, здатний швидко охолодити найгарячіші голови. Тут, до речі, найкращим вибором буде варіант «ортодокса» з блискучим лезом — психологічно воно завжди виглядає найбільш загрозливим (невипадково ж «Мило» Гая Річі наполягав на використанні саме дуже блискучих ножів).

Хочу зазначити, що, кажучи про психологічні аспекти самооборони, я зовсім не теоретизую. У вже згадуваних 90-х зі мною стався один вельми хвилюючий епізод — який міг би закінчитися досить неприємно, якби я, як ви пам'ятаєте, в ті часи не використовував в EDC-режимі небезпечну бритву. Одного вечора у трамвайної зупинки до мене підійшли троє молодих людей і без зайвого вступу прозоро натякнули на непереборне бажання привласнити мій годинник, грошові знаки та інші цінності, які вони зможуть знайти. Також я відразу був чесно попереджений, що в разі опору до мене буде застосована сила. Співвідношення «один проти трьох» для цього «одного» ніколи не віщує нічого доброго (якщо, звичайно, ви не в індійському фільмі), і найрозумніший вчинок тут — це описаний Джованьолі в його безсмертному «Спартаку» тактичний хід, іменований «прийом Гораціїв проти Куріаціїв». Попросту кажучи, потрібно робити ноги. Однак того вечора я чомусь забарився і упустив момент, відповідний для прориву оточення. Робити було нічого — і, оскільки переговори явно зайшли в глухий кут, я дістав бритву.

Незважаючи на неабияку кровожерливість тієї епохи, вид небезпечної бритви, що виникла мовби нізвідки, яка виблискує у світлі нічних ліхтарів, явно справив на моїх опонентів сильне враження. Думаю, вони були б приголомшені менше, дістань я м'ясницьку сокиру або протитанкову гранату. Для вірності я посилив ефект, додавши пару енергійних помахів і відповідну криву посмішку. Відлуння швидких кроків від трьох пар кросівок стихло буквально через півхвилини, я ж склав бритву і відправився додому. І тепер щоразу, як переглядаю «Біле сонце пустелі», я розумію, що фраза Чорного Абдулли «Кинджал хороший для того, у кого він є — і погано тому, у кого його не опиниться в потрібний час» — не просто метафора, а чиста правда.

Стаття опублікована в журналі "Світ захоплень: Полювання & Зброя" в №3 за 2020 рік.

Автор: Дмитро Таранов